17 снежня Вольга Акуліч запрашае на канцэрт праекта WERASEN, які адбудзецца ў фальварку “Добрыя мыслі” (Мінск, вул. Магілёўская, 12 – непадалёк ад станцыі метро “Інстытут культуры”).
Пачатак канцэрта ў 19-00. У праграме – старыя і новыя песні і прадстаўленне першага відэакліпа праекта.
Які музычны прадукт можа атрымацца, калі бард, аўтар-выканаўца ўласных песень, бярэцца выдаць альбом, у якім, так бы мовіць, выйсці за межы жанра?
Вольга Акуліч – аўтар-выканаўца ўласных песень, пераможца “Бардаўскай восені – 1999”. Доўгі час яе не было відаць і чуваць у музычнай тусоўцы. У 2008 годзе адбылося, так бы мовіць, вяртанне да творчасці, але цяпер не як выканаўца-адзіночкі, а як лідэра праекта WERASEN. WERASEN – гэта творчасць на мяжы бардаўскай песні і акустычнага року, тонкая лірычная паэзія і вытанчаная беларуская мова.
У кастрычніку адбыліся здымкі кліпа на песню “Шлях”, прычым пад час здымак спявачцы і тэлевізійнай групе давялося падняцца ў неба на сапраўдным паветраным шары (цеплавым аэрастаце). Наведнікі канцэрту стануць першымі гледачамі кліпа.
Кошт уваходнага квітка – 10 000 руб.
Замовіць квіткі і столікі можна па тэлефоне (029) 640 09 38 або (029) 660 40 20 або набыць непасрэдна перад канцэртам.
Праект WERASEN у Інтэрнэце:
http://www.musicdepo.ru/users/werasen/
http://werasen.livejournal.com/ - ЖЧ Вольгі Акуліч
Касцёлы і цэрквы
Апошнім часам, я абмінаю тутэйшыя касцёлы, бо шмат у якіх з іх пазаселі розны хцівыя балаболы і гарлапаністыя шэльмы. Часам, з’яўляецца горкая думка, што сітуацыя ў тутэйшых касцёлах безнадзейная і невыпраўляльная. Зусім інакш я пачуваюся ў касцёлах Прагі і Барселоны, там мне спакойна. Яшчэ адно важнае назіранне я зрабіў, пільнуючы сябе: у тутэйшых цэрквах мне спакайней, чым у тутэйшых касцёлах. Тутэйшыя цэрквы не спрабавалі мяне безпадстаўна абнадзейваць.
Апошнім часам, я абмінаю тутэйшыя касцёлы, бо шмат у якіх з іх пазаселі розны хцівыя балаболы і гарлапаністыя шэльмы. Часам, з’яўляецца горкая думка, што сітуацыя ў тутэйшых касцёлах безнадзейная і невыпраўляльная. Зусім інакш я пачуваюся ў касцёлах Прагі і Барселоны, там мне спакойна. Яшчэ адно важнае назіранне я зрабіў, пільнуючы сябе: у тутэйшых цэрквах мне спакайней, чым у тутэйшых касцёлах. Тутэйшыя цэрквы не спрабавалі мяне безпадстаўна абнадзейваць.

Залатыя людзі! Пасярэдзіне мая жонка Алена )))
Вільня. Лістапад. 2009 год.

Літературно-мистецький часопис «Захід-Схід» оголошує літературний конкурс на кращий твір для дітей "Різдвяне диво
Теми творів для конкурсу «РІЗДВЯНЕ ДИВО»: Різдво, родинне свято, церковне свято, біблійний сюжет, апокрифічний сюжет, народні звичаї, святки, колядки, вертеп, ялинка, подарунки, книжки, диво, здійснення мрії, різдвяний ангел тощо-тощо-тощо.
Партнери конкурсу: видавництво «Грані-Т», видавництво «Свічадо», журнал «Зернятко», Київське молодіжне православне братство святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба, журнали «Ангелятко» та «Ангеляткова наука», журнал «Крилаті»
( Умови конкурсу )

Адам Глобус "Арган" эскіз вітражнай сцяны ў арцы касцёла. 1982 год.
Папера, трысняговае пяро. туш. акварэль 150х215 мм.
номінації і номінантів пропонуйте, а? Голосувалку не проблєма прикрутити.
2009. Саш і выпусташанасць
“Не возьмуць яго нікуды…” – кажа матэматык і запівае гарэлку грэйпрутавым сокам. “Чаму?” – пытаю. “Ты не ведаеш, а я ведаю. Ягонае прозвішча перакладаецца з венгерскай мовы як “пусты човен, што плыве па плыні”. Так і будзе наш “пусты човен” плыць у цемрадзі па плыні, так ніколі і не прыб’ецца да берага. Не возьмуць ягоную душу нікуды…” – “Папросім, і возьмуць!” – кажу. “Папросім, і возьмуць, кажаш? Ты ж не ведаеш, што “пусты човен, які плыве па плыні” можна перакласці і як “выпусташаны”…” – матэматык смяецца сухім і ломкім, як забыты ў кнізе мінулагодні дубовы лісток, смехам. “Возьмуць!” – запэўніваю матэматыка. “Валодзя, мы не пры справах. Мы не дапаможам “пустому чаўну, што плыве па ціхай плыні!” – “Мая справа – папрасіць за майго Саша…” – кажу і сыходжу.
“Не возьмуць яго нікуды…” – кажа матэматык і запівае гарэлку грэйпрутавым сокам. “Чаму?” – пытаю. “Ты не ведаеш, а я ведаю. Ягонае прозвішча перакладаецца з венгерскай мовы як “пусты човен, што плыве па плыні”. Так і будзе наш “пусты човен” плыць у цемрадзі па плыні, так ніколі і не прыб’ецца да берага. Не возьмуць ягоную душу нікуды…” – “Папросім, і возьмуць!” – кажу. “Папросім, і возьмуць, кажаш? Ты ж не ведаеш, што “пусты човен, які плыве па плыні” можна перакласці і як “выпусташаны”…” – матэматык смяецца сухім і ломкім, як забыты ў кнізе мінулагодні дубовы лісток, смехам. “Возьмуць!” – запэўніваю матэматыка. “Валодзя, мы не пры справах. Мы не дапаможам “пустому чаўну, што плыве па ціхай плыні!” – “Мая справа – папрасіць за майго Саша…” – кажу і сыходжу.

А давайте поговорим об измене и предательстве. Что меня волнует: Всегда ли измена - предательство? И если это действительно так, то что тогда допустимо простить, а что прощать уж никак не стоит? Ведь существует куча любовных историй, переплетенных кружевом непростых взаимоотношений, и кто-то из главных действующих лиц всенепременно позволяет себе больше дозволенного, а кто-то великодушно закрывает на это глаза, причем делает это не просто так, а во имя чего-то, кто-то кричит: "Пополам или вдребезги!", а кто-то тихо ковыряет свою обиду, засыпая с ней и с ней же просыпаясь... У каждого от измен свое лекарство, у каждого предательства своя цена - мы редко задумываемся об этом, мы редко бережем чувства других, мы редко думаем о последствиях, надеясь, что ситуация сама как-нибудь разрулится, сама образуется, сама устаканится... я не призываю вас обнажать свой моральный облик, я просто хочу понять.
8 декабря в 19:00
Уже в XVIII веке многие сомневались – а в самом ли деле этот выскочка из Стратфорда-на-Эвоне был автором гениальных пьес?
(«О чем спорить? Да там же на последней странице стоит имя автора! – восклицала одна светская дама. – Его зовут “мистер Конец”!»).
Какие только имена ни назывались в качестве претендентов на звание «подлинного» Шекспира – от Марло до Бэкона!
И все-таки... он или не он? Можем ли мы что-то утверждать наверняка?
Оказывается, да.
И только убедившись в том, что Шекспир – это именно Уильям Шекспир, сын Джона, кожевенника, мы сможем понять многое в его пьесах, от ведьм «Макбета» и эльфов «Сна в летнюю ночь» до ростовщиков «Венецианского купца»
и обитателей далеких островов в «Буре».Читает Михаил Назаренко
Филолог, преподаватель Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. Автор книг «Реальность чуда» (о творчестве Марины и Сергея Дяченко), «Поховання на могилі (Шевченко, якого знали)» (самое полное собрание народных преданий о Кобзаре, 2006), сборника рассказов и повестей «Новый Минотавр» (2007), цикла статей о предыстории фэнтези «За пределами ведомых нам полей» (2004–2007), многочисленных научных и критических работ по русской, украинской и англоязычным литературам. Под редакцией и с комментариями Михаила Назаренко выходят книги таких культовых современных авторов, как Джон Краули и Нил Гейман.
Стоимость - 50 гривен
ул. Пушкинская 9а
Запись по тел. 227 95 45
2009-1943 Мама і жоўтыя пацеркі
Маме маё споўнілася дзевяць гадоў. Жыла яна тады ў дзеда Яна, у вёсцы Старая Рудзіца. Дзед з’ездзіў на санях у мястэчка Койданава і прывёз сваёй любай унучачцы падарунак – жоўтыя пацеркі. Дзяўчынка цешылася тымі круглымі пацеркамі тыдзень, а потым схавала іх. Яна пакінула пацеркі ў дзедавай хаце, бо пабаялася браць іх з сабою ў дарогу. Прыйшла вестка, што немцы збіраюцца паліць Старую Рудзіцу. Карнікі намерыліся спаліць цэлую вёску, бо ў ёй партызан застрэліў паліцыянта. Людзі сышлі з вёскі, кто куды змог сысці ці з'ехаць у сярэдзіне морознага студзеня. Жанчыны нашай сям’і схаваліся ў сваякоў, у лясной вёсцы Масцішчы. Карнікі растралілі і спалілі ўсіх мужчын, якіх знайшлі ў Старой Рудзіцы. На пажарышчы нашага дома мама доўга шукала свае жоўтыя пацеркі. Ёй вельмі хацелася знайсці хоць бы адну, хоць бы самую маленечкую жоўтую пацерку з белымі прожылкамі. Не знайшла яна ніводнага шарыка. Колькі не поркалася, колькі не граблася ў чорным вуголлі, а так і не знайшла нічога. Шэсдзесят пяць гадоў мая мама ўсё згадвае жоўтыя пацеркі, падораныя ёй дзедам Янам у Старой Рудзіцы.
Маме маё споўнілася дзевяць гадоў. Жыла яна тады ў дзеда Яна, у вёсцы Старая Рудзіца. Дзед з’ездзіў на санях у мястэчка Койданава і прывёз сваёй любай унучачцы падарунак – жоўтыя пацеркі. Дзяўчынка цешылася тымі круглымі пацеркамі тыдзень, а потым схавала іх. Яна пакінула пацеркі ў дзедавай хаце, бо пабаялася браць іх з сабою ў дарогу. Прыйшла вестка, што немцы збіраюцца паліць Старую Рудзіцу. Карнікі намерыліся спаліць цэлую вёску, бо ў ёй партызан застрэліў паліцыянта. Людзі сышлі з вёскі, кто куды змог сысці ці з'ехаць у сярэдзіне морознага студзеня. Жанчыны нашай сям’і схаваліся ў сваякоў, у лясной вёсцы Масцішчы. Карнікі растралілі і спалілі ўсіх мужчын, якіх знайшлі ў Старой Рудзіцы. На пажарышчы нашага дома мама доўга шукала свае жоўтыя пацеркі. Ёй вельмі хацелася знайсці хоць бы адну, хоць бы самую маленечкую жоўтую пацерку з белымі прожылкамі. Не знайшла яна ніводнага шарыка. Колькі не поркалася, колькі не граблася ў чорным вуголлі, а так і не знайшла нічога. Шэсдзесят пяць гадоў мая мама ўсё згадвае жоўтыя пацеркі, падораныя ёй дзедам Янам у Старой Рудзіцы.

The Nothingdoers - музыкальный дуэт, созданный в августе 2004 года в Москве. Участники коллектива, Игорь Иванов и Георгий Манаев, встретились летом 2004, подрабатывая на плантации грушевых деревьев в Подмосковье. The Nothingdoers известны слушателям своим мягким, плотным саундом, образными текстами, утренними ругательствами Манаева и загадочной вечно меняющейся прической Иванова.
Психика участников коллектива отягощена разнообразными расстройствами, предрассудками и суевериями; и именно поэтому они дают так мало концертов. Редкое психическое расстройство под названием «drummerophobia» не позволяет Игорю и Георгию принимать в свой коллектив на постоянной основе ударников и перкуссионистов; они также отказываются делать что-либо до (а в некоторые дни - после) 16 часов 20 минут, что существенно осложняет подготовку и проведение концертов и гастролей.
The Nothingdoers на MySpace
на last.fm
Дарья Жукова родила еще одного олигарха. Здорово, конечно, только почему же я ее так не люблю?


На будущей неделе ;)
------------------
Паб-клуб "Граффити" (Минск, пер. Калинина, 16)
По пятницам, субботам и предпраздничным дням до 2:00
Схема проезда: http://map.by/ru/info/about7605.htm
Funk on Fridays. Каждую пятницу в 22:30!

7.12 (пн) Cinema: "Небесный капитан и мир будущего" Вход свободный. Начало в 20:00
( подробнее о фильме )
8.12 (вт) Зьмiцер Вайцюшкевiч
9.12 (ср) Jazz-среда! Впервые в Граффити! Дмитрий Хоменко и друзья!
11.12 (пт) 19:00 The UNB / 22:30 Funk on Fridays: Alex D. (Vilnius) & G100F
12.12 (сб) 19:00 Барто (Москва) / 22:30 Stay Positive: DJ Losev feat Check
13.12 (вс) Reggae: Botanic Project
Не забывайте посещать наш сайт: www.graffiti.by
Также наш клуб первый в Беларуси из всех заведений завел себе Твиттер: www.twitter.com/graffiti_by
Заказ мест и дополнительная информация:
+375 (29) 77-999-18
+375 (29) 17-999-18
+375 (29) 613-95-06
ICQ: 531-07-353 / 165-650-843
Skype: diskoteq / Google: diskoteq
------------------
Паб-клуб "Граффити" (Минск, пер. Калинина, 16)
По пятницам, субботам и предпраздничным дням до 2:00
Схема проезда: http://map.by/ru/info/about7605.htm
Funk on Fridays. Каждую пятницу в 22:30!

7.12 (пн) Cinema: "Небесный капитан и мир будущего" Вход свободный. Начало в 20:00
( подробнее о фильме )
8.12 (вт) Зьмiцер Вайцюшкевiч
9.12 (ср) Jazz-среда! Впервые в Граффити! Дмитрий Хоменко и друзья!
11.12 (пт) 19:00 The UNB / 22:30 Funk on Fridays: Alex D. (Vilnius) & G100F
12.12 (сб) 19:00 Барто (Москва) / 22:30 Stay Positive: DJ Losev feat Check
13.12 (вс) Reggae: Botanic Project
Не забывайте посещать наш сайт: www.graffiti.by
Также наш клуб первый в Беларуси из всех заведений завел себе Твиттер: www.twitter.com/graffiti_by
Заказ мест и дополнительная информация:
+375 (29) 77-999-18
+375 (29) 17-999-18
+375 (29) 613-95-06
ICQ: 531-07-353 / 165-650-843
Skype: diskoteq / Google: diskoteq

9.12 состоится последний вечер "Ударной Среды" в 2009 году и первый вечер проекта "ОБОЙМА", который в этот раз объединит всех любителей задорного стиля PUNK.
В рамках "ОБОЙМЫ" барабанщики Толя_Лэ_(Пурген, Private Radio, Diagens, DieCutie), Андрей Штатнов (Амели), Сергей Батраков (ex-Тараканы, Александр Ф. Скляр) продемонстрируют и расскажут о всех нюансах и особенностях стиля PUNK. И как всегда - ответят на все вопросы зала, лучшие из которых, по традиции, будут отмечены призами от"Саундчек" и PEACE.
ОН-ЛАЙН ТРАНСЛЯЦИЯ мастер-класса
СМОТРЕТЬ ЗДЕСЬ: http://peace-russia.ru/sreda/
Место проведения проекта «Ударная Среда» - клуб «FM Club» (ул. Земляной Вал д.60/28, ст. м. Таганская). Официальный сайт клуба «FM Club»: www.fm-club.su
НАЧАЛО в 20:00. Вход на все мероприятия - СВОБОДНЫЙ.
Официальный сайт компании Peace в России доступен по адресу: www.peace-russia.ru

Видавництво «Треант»
запрошує на презентацію першої книжки великої прози
відомого донецького поета Олега Солов’я
«Ельза»
яка відбудеться в середу, 9 грудня, о 19.00
в «Книгарні Є» (вул. Лисенка, 3)
Ведучий зустрічі – Іван Андрусяк.
Олег Соловей – україномовний поет з «Далекого Сходу» України, бездоганний стиліст, філолог-науковець, засновник та головний редактор альманаху «Кальміюс», якому виповнилося 10 років. За всіма ознаками, така діяльність видається абсолютно неймовірною. Може, саме тому Соловей нечасто потрапляє на шпальти газет, екрани телевізорів та майданчики фестивалів. Як поета його добре знають, але в якості прозаїка – це, мабуть, останній «нерозкритий» автор 2000-х років. Саме цю лакуну і намагається заповнити наше видавництво.
З дебютної української прози фраґменти «Ельзи» – чи не найкращі взірці щасливо знайденого стилю. Крапання дощу тут вибудовує затишний і домашній темпоритм тексту. Це – відпочинок у безчассі, десь далеко від безнадійного ентузіазму проектних людей і всіх набридлих темних сил.
Володимир Єшкілєв

Ян (Іван) Леапольдавіч Александровіч - мой прадзед па маці.
Ён нарадзіўся ў 1880 (1875?) годзе на Койданаўшчыне.
12 снежня 1943 году ён загінуў у вёсцы Старая Рудзіца.
Нямецкія карнікі спалілі яго жыўцом.
Прадзед быў двойчы рэпрэсаваны расейцамі.
У 1929 годзе ён быў на тры гады высланы ў Сібір.
У 1934 (?) годзе быў зноўку высланы ў Паўночны край, пад Архангельск.
Ян Александровіч быў селянінам-аднаасобнікам і меў уласную кузню.
Пра свайго прапрадзеда Леапольда Александровіча я, сягоння, нічога не ведаю.
Афіша, звісно, клікабельна, але про всяк випадок:
у понеділок 7-го грудня о 16:30 у будинку Смолоскипа, вулиця Межигірська, 21

